Давня унікальна природна пам’ятка парку, яка не збереглася до наших днів.
Свою назву «Ліра» отримала за схожістю на музичний інструмент.
7 травня 2010 року сосна не встояла під натиском вітру і розкололася навпіл. Того ж дня на тому ж місці працівники Ставищенського житлово-комунального підприємства посадили молоду сосну, яка, втім, не прижилася.
Володимир Капустін написав нарис «Невмирущий романс» до газети «Слово Просвіти». У художній формі публіцист пов’язав історію перекладу вірша німецького романтика Генріха Гейне «Коли розлучаються двоє» з історією сосни-ліри:
«У селищі міського типу Ставище, що на Київщині, є чималий мальовничий парк. У ньому вздовж широких алей, що збігають униз до блакитного ставка, стоять, як солдати на параді, пліч-о-пліч, високі ялини, могутні вікові дуби.
Однак не вони привертають увагу багатьох відвідувачів парку, а незвичайної й рідкісної форми стара сосна. Вона — копія ліри. Саме біля цього «музичного» дерева у вихідні любив відпочивати, мріяти в лагідній тиші юнак Максим Славінський. Тут уперше для своєї ровесниці, кароокої Оксани, склав вірш. Прочитав їй. Вірш сподобався дівчині.
У жорстокі панські часи хлопцеві зі звичайної сільської родини поталанило — вступив до Київського університету. Щороку на літні канікули навідувався в рідне Ставище. Обов’язково зустрічався з Оксаною, в яку був закоханий.
Якось літнього вечора, коли місяць щедро розливав срібні чари, все в парку здавалося особливим, казковим. Струнка, в білій сукні, з чорною тугою косою, Оксана видалася студентові надзвичайно гарною. Максим набрався сміливості й освідчився. Якусь мить дівчина стояла розгублена. Та ось взяла юнака за руку і тихо промовила: «Я тебе, Максиме, поважаю. Ми — добрі друзі. Зраджувати не можу. Я кохаю іншого». Від почутого в Максима боляче защеміло серце. На очах з’явилися сльози. Ішов з парку повільно…
Невдовзі закінчив навчання в університеті. Хтось із друзів подарував йому збірку віршів «Книга пісень» великого німецького поета Генріха Гейне. З цієї книжки він переклав рідною мовою вірш «Коли розлучаються двоє». Він був співзвучний його душі. Переклав біля сосни-ліри.
У Києві Максим Славінський познайомився з Лесею Українкою. Вона схвально відгукнулася про переклад ліричного твору, і це окрилило молодого літератора. Разом з Лесею Українкою він переклав «Книгу пісень», яка вийшла у світ у Львові 1892 року. Переклади було підписано: «Максим Ставинський» — автор узяв псевдонім від назви селища Ставище.
Вірш зі збірки «Книга пісень» у перекладі Максима Славінського дуже сподобався українському композиторові Миколі Лисенку. Він написав до нього чудову зворушливу мелодію. Романс став популярним серед народу — невмирущим, адже в ньому тонко передано глибокі почуття, сповнені смутку.
Романс «Коли розлучаються двоє» виконували багато талановитих митців… Але за радянських часів ніколи не називали імені талановитого перекладача й оригінального поета Максима Славінського, завдяки якому народився романс.
Коли розлучаються двоє, За руки беруться вони І плачуть, і тяжко зітхають, Без ліку зітхають, сумні.
З тобою ми вдвох не зітхали, Ніколи не плакали ми: Той жаль, оті тяжкі зітхання Прийшли до нас згодом самі.»
Громадсько-політичний діяч Максим Славінський народився у містечку Ставище Таращанського повіту Київської губернії 12(24).08.1968. На все життя він зберіг теплі спогади про «рідні Ставища, що їх ніколи любити не переставав».
Comments